Прес-реліз

12 січня 1999 року

7 стор.

Про заходи щодо розв'язання еколого-гідрогеологічних проблем,

які виникають унаслідок закриття гірничо-видобувних підприємств,

шахт і розрізів

Україна, займаючи лише піввідсотка світової суші до 90-х років у складі колишнього Радянського Союзу видобувала 5 відсотків світового обсягу мінеральної сировини. Видобуток мінеральних ресурсів у 80-ті роки становив 20-25 т на душу населення, що відповідало рівню розвинутих країн світу. Однак соціально-економічних проблем не було вирішено, натомість залишився надзвичайно важкий екологічний стан гірничо-видобувних регіонів.

Здійснювана протягом останніх років реструктуризація гірничо-видобувного комплексу зводиться до закриття збиткових шахт, кар'єрів та промислових розрізів. На великих територіях відбувається осушення і забруднення водоносних горизонтів, виведення з ладу колодязів, свердловин, групових водозаборів; просідання денної поверхні на шахтних полях з затопленням, підтопленням та заболочуванням грунтів; засолення та забруднення грунтів, грунтових і поверхневих вод, замулювання русел річок.

Техногенні зміни навколишнього природного середовища набули таких розмірів, при яких вони суттєво впливають на виробництво, природу і здоров'я мільйонів людей.

Екологічні проблеми є дуже гострими у всіх гірничо-видобувних регіонах, проте для Донбасу, Кривбасу та Львівсько-Волинського басейну вони набули масштабного характеру.

Особливо гостро ці проблеми проявилися у ході реалізації Програми закриття неперспективних вугільних шахт та розрізів. Програмою передбачено протягом 1996-2000 років закрити 79 шахт і 2 розрізи. Ще 5 вуглевидобувних підприємств, що ліквідуються, визначені постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.98р № 1281.

Фактично роботи з фізичної ліквідації завершені на 5 вуглевидобувних об'єктах. Проте вже одразу виникли проблеми, пов'язані з підтопленням та заболоченням територій, розширенням зон витоку високомінералізованих шахтних вод, погіршенням властивостей гірських порід та грунтів, просіданням масивів, а також зростанням сейсмічної небезпеки.

Так, закриття шахт №3-5 “Ясинівська” ВО “Макіїввугілля” та ім. С.Тюленіна ВО “Краснодонвугілля” в режимі так званої “мокрої” консервації призвело до підтоплення сільськогосподарських угідь, присадибних ділянок та підвалів житлових будинків. Самовилив води на шахті ім. С.Тюленіна спричинив підтоплення території площею 48 га в межах м. Краснодон. Просідання земної поверхні та підтоплення територій мають місце в зоні впливу шахт "Замківська", "Червоноградська №1", "Ільниця", на полях шахт ім. Лютікова та “Панфілівська” ВО “Луганськвугілля”.

У зв'язку з тим, що шахтні води є високомінералізованими (середня мінералізація становить 2,0 – 4,0 г/дм3) та містять значну кількість токсичних речовин, існує реальна загроза незворотного забруднення водоносних горизонтів та родючого шару грунту.

Особливе занепокоєння викликають місця проведення ядерних випробувань та накопичення небезпечних хімічних речовин і відходів, де внаслідок підтоплення може виникнути радіоактивне або токсичне забруднення водоносних горизонтів і прилеглих територій. Наприклад, затоплення шахти "Юнком", де проводився атомно-вибуховий експеримент "Кліваж", може призвести до радіоактивного забруднення підземних вод; рідкі технологічні продукти та відходи виробництва, що накопичувалися протягом тривалого часу в межах депресійної воронки Донецько-Макіївської агломерації, внаслідок зміни гідрогеологічного режиму можуть спричинити забруднення питних водозаборів, проникнути у функціонуючі гірничі виробки, як це мало місце на шахті "Олександр Захід" у 1990 році.

Починаючи з 1960 року, у зв'язку з відпрацюванням запасів вугілля у Донбасі в режимі "мокрої" консервації було закрито 104 шахти. Існує ще 150 частково затоплених вугільних шахт. У переважній частині випадків процес закриття призводив до суттєвої зміни підземних та поверхневих вод з відповідним негативним впливом на довкілля. Як правило, підйом рівня шахтних вод в процесі закриття супроводжувався підтопленням і заболоченням територій з пониженим рельєфом місцевості, виникненням джерел забруднення і засолення річок високомінералізованими водами.

Площа підтоплених ділянок в межах м.Луганськ становить близько 4 тис. га, у Донецьку - 5,2 тис. га, в Макіївці – 1,7 тис. га. Просідання земної поверхні на 5-7 м в межах шахтних полів шахт Павлоградська та Благодатна, що розташовані в заплаві р.Самара, викликало утворення чотирьох озер загальною площею близько 2 км2. Підтоплення територій призводить також до активізації карстових та зсувних процесів.

Проведені Державною екологічною інспекцією Мінекобезпеки перевірки показали, що Програма закриття неперспективних вугільних шахт та розрізів здійснюється безсистемно і фраґментарно. Чітко не визначена подальша доля шахт, які намічено ліквідувати. Під час розробки і реалізації проектів закриття вугільних шахт мають місце порушення природоохоронного законодавства.

Більш ніж за столітнє існування Криворізького басейну (зараз функціонує 10 кар'єрів і 23 шахт 5-ти гірничо-збагачувальних комбінатів) у гірничому масиві утворилося понад 10 млн. м3 порожнин, більша частина з яких розташована безпосередньо під територією міста Кривий Ріг. Площа обрушення складає 17 км2 і охоплює майже всю площу очисних виробок. У басейні нараховується 44 відвали гірничих порід площею 69 км2 та 10 шламосховищ (2,5 млрд.т шламів) площею 71 км2. Дренажні води з мінералізацією понад 20 г/дм3 накопичуються у хвостосховищах і скидаються в р.Інгулець. Інтенсивна фільтрація мінералізованих та забруднених вод із хвостосховищ сприяла підтопленню в межах криворізької промислової агломерації більше 500 км2 території та обумовила провали порушених гірничих порід. Цими процесами пояснюються аварійні прориви високомінералізованих вод загальним обсягом понад 20 млн. м3 із шламосховища в балку Свистуново. Аварійна ситуація склалася на хвостосховищах Інгулецького та Північного ГЗК.

Можливість прояву катастрофічних екологічних наслідків пов'язана також з діяльністю гірничо-хімічних підприємств Львівсько-Волинського регіону, зокрема, Яворівської і Роздольської "Сірки", Стебницького "Полімінералу" та Калуського концерну "Оріана".

Основними проблемами регіону, які пов'язані з видобутком сірки, є площинний розвиток карстово-провальних явищ (в межах впливу Яворівського ДГХП "Сірка" виявлено близько 997 поверхневих форм), зсувних процесів (обсяг зсуву північного бурту Роздільського кар'єру становить понад 2 млн.м3), формування масштабних депресійних воронок (внаслідок чого зникли джерела сірководневих вод курорту Шкло), а також накопичення значних обсягів небезпечних речовин та промислових відходів (в заплаві Дністра Роздольським ДГХП "Сірка" заскладовано понад 4 млн. м3 фосфогіпсу на площі 44 га).

З метою запобігання затопленню територій родовищ і попаданню забруднених вод у водоносні горизонти та басейни річок щодобово необхідно відкачувати величезні об'єми дренажних вод. Тільки на Язівському руднику Яворівського ДГХП "Сірка" щодоби відкачується 130 тис. м3 високомінералізованих вод, насичених сірководнем.

Внаслідок тривалої експлуатації родовищ калійних солей утворилися значні обсяги підземних порожнин. Для Стебницького ДГХП "Полімінерал" вони складають 30 млн. м3, а для рудника "Нова-Голинь" Калуського ВАТ "Оріана" - понад 12 млн. м3. Над цими пустотами (переважна глибина залягання 70 - 300 метрів) на земній поверхні розташовані житлові будівлі, споруди промислового та громадського призначення, інженерні комунікації. Проте роботи з їх закладання, будівництва гідроізоляційної системи та тампонажу карстоутворень через відсутність фінансування практично призупинені.

Просідання та провали земної поверхні спостерігаються на площі 25 км2, розвиток техногенного соляного карсту у формі провальних суфозійних воронок - на площі 15 км2. Внаслідок вилуговування соляних порід на шахті "Калуш" стався зсув, що призвів до часткового руйнування 40 житлових будинків. Ситуація на Стебницькому ДГХП "Полімінерал" ускладнилася у зв'язку з аварією 22 серпня 1198 р, коли прорив розсолів у підземні виробки рудника №1 з дебітом 650м3 на добу викликав затоплення робочих горизонтів та спричинив загрозу розмиву охоронних ціликів. У разі обрушення вищерозташованих порід тут може виникнути землетрус з непередбаченими наслідками (у тому числі з руйнуванням дамб хвостосховищ і залповим скидом розсолів в р.Дністер). На даний час ліквідаційні роботи ведуться безсистемно, відсутній узгоджений план заходів.

Серйозні екологічні проблеми характерні також для регіонів, де розташовані підприємства нафтогазовидобувного комплексу України. Масштабне площинне розташування нафтогазових родовищ, відсутність надійного контролю за герметичністю свердловин призводять до забруднення вуглеводнями водоносних горизонтів та підвищеної загазованості повітря в місцях ведення видобувних робіт.

Прикладом критичного екологічного стану є Бориславське нафтове родовище, загазованість території якого в 6 разів перевищує допустимі нормативи і становить безпосередню загрозу життю та здоров'ю мешканців м.Борислав Львівської області. Аналогічна ситуація склалася на Дашавському газовому родовищі, в межах впливу якого (с.Йосиповичі) вміст метану в колодязях сягає 6 ГДК.

Всі вищезазначені проблеми потребують невідкладного вирішення, активного залучення науки та міжгалузевої координації робіт.

Мінерально-сировинний потенціал є одним із головних факторів соціально-економічної стабілізації та сталого розвитку України. Вартість промислових запасів основних видів корисних копалин оцінюється в 14,8 трлн. грн. Проблеми, що нагромаджувалися протягом десятиліть і тепер виникають в ході структурної перебудови гірничо-видобувного комплексу, набули загальнодержавного значення і мають розглядатися в контексті національної безпеки.

Для запобігання цим значним негативним наслідкам Кабінет Міністрів України 11 січня 1999 року прийняв Постанову “ Про заходи щодо розв‘язання еколого-гідрогеологічних проблем, які виникають унаслідок закриття гірничодобувних підприємств, шахт і розрізів”.

Постановою передбачено:

- провести комплексне еколого-гідрогеологічне довивчення територій, де здійснюється або планується закриття підприємств та об'єктів гірничо-видобувної промисловості. За результатами обстежень розробити відповідні регіональні проекти оцінки впливу на навколишнє середовище та схеми інженерного захисту територій і передати їх на розгляд державної екологічної експертизи;

- забезпечити безумовне дотримання вимог екологічної безпеки під час підготовки і реалізації проектів та програм, що пов'язані із закриттям об'єктів гірничо-видобувної промисловості, а також порядку проведення державних експертиз відповідно до чинного законодавства;

розробити та подати до Кабінету Міністрів України для затвердження Концепцію поліпшення екологічного стану гірничо-видобувних регіонів;

розробити комплекс заходів щодо захисту населених пунктів та водоносних горизонтів в районах закриття гірничо-видобувних підприємств, шахт і розрізів від шкідливого впливу відновлення гідрогеологічного балансу;

розробити та запровадити на гірничо-видобувних підприємствах ефективні технології і технічні засоби з демінералізації шахтних вод;

запровадити порядок визначення правонаступників об'єктів та територій шахт (розрізів), що ліквідуються, зокрема, в частині здійснення післяліквідаційного моніторингу довкілля та усунення можливих негативних наслідків;

під час формування або доопрацювання проектів Держбюджету України передбачати кошти для цільового фінансування заходів, направлених на вирішення екологічних проблем, що виникають внаслідок закриття гірничо-видобувних підприємств, шахт і розрізів;

з метою залучення інвестицій та міжнародної технічної допомоги, питання забезпечення екологічної безпеки та реабілітації територій в ході структурної перебудови галузей гірничо-видобувного комплексу розглядати як пріоритетні.

Екологічна ситуація, яка склалася протягом багатьох десятиліть у гірничо-видобувному комплексі України, дуже рельєфно характеризує об‘єктивну істину, що сталий соціально-економічний розвиток можливий лише в екологічно чистому середовищі. Хотілося б, щоб розуміння цієї істини приходило до усіх нас не такою дорогою ціною.

(За матеріалами доповіді Міністра екобезпеки Василя Яковича Шевчука на засіданні Кабінету міністрів України 11 січня 1999 року)