Прес-реліз

9 лютого 1999 року

4 стор.

Глобальне потепління внаслідок парникового ефекту вже зараз має негативні наслідки для найбільш вразливих частин Земної кулі. Наприклад, південні Тихоокеанські острови потерпають від підвищення рівня океану і частих штормів; клімат окремих регіонів планети стає більш посушливим, а у інших регіонах інтенсивні дощі викликають катастрофічні повені.

Вже в середині 80-х років висновок щодо наявності глобального потепління було визнано усіма провідними фахівцями у галузі фізики атмосфери. У жовтні 1985 р. у Філлаху (Австрія) відбулася конференція, організована ЮНЕП, ВМО та Міжнародною радою наукових спілок, яка офіційно визнала, що збільшення вмісту парникових газів в атмосфері спричинить у першій половині наступного століття таке підвищення середньої глобальної температури, яке буде більшим за будь-яке з тих, з котрими зустрічалося людство за період існування мережі метеорологічних станцій, і отже регулярних спостережень за кліматом. При подвоєнні концентрації парникових газів в атмосфері ймовірно підвищення середньої глобальної температури від 1,5 до 4,5^оС. Ще більш глибоко проблема антропогенного потепління клімату була розглянута на другій Всесвітній кліматичній конференції, що відбулася у 1990 р. в Женеві (Швейцарія), що було відображено у Декларації міністрів.

У червні 1992 р. на Конференції ООН з навколишнього середовища в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) 155 держав, в тому числі Україна, підписали Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату. Україна є стороною цієї конвенції з 11 серпня 1997 р.

Конвенція наголошує на тому, що невідкладним заходом по запобіганню негативним наслідкам очікуваних змін клімату є розробка глобальної стратегії реагування, зокрема, спільний пошук шляхів “стабілізації концентрації парникових газів в атмосфері на такому рівні, який не допускав би шкідливого антропогенного впливу на кліматичну систему”.

Всі Сторони Конвенції взяли на себе цілу низку зобов’язань, зокрема:

• надавати інформацію про об’єми антропогенних викидів і абсорбції поглиначами усіх парникових газів на території держави;
• здійснювати, публікувати і регулярно поновлювати національні програми, які містять у собі заходи по пом’якшенню зміни клімату та адаптації до наслідків цієї зміни;
• сприяти раціональному використанню і збереженню таких поглиначів та накопичувачів парникових газів, як ліси, океани, наземні, прибережні і морські екосистеми;
• співпрацювати у плануванні заходів по зменшенню впливу кліматичних змін на прибережні зони, водні ресурси і сільське господарство;
• інформувати громадськість про зміну клімату та її наслідки, а також заохочувати участь населення у розробці стратегій реагування.

Відповідно до вимог Конвенції Сторони, які є розвинутими країнами, мають додаткові конкретні зобов’язання, найбільш значущими серед яких є:

• здійснення політики, спрямованої на обмеження викидів парникових газів. Розвинуті країни мають зменшити викиди двоокису вуглецю та інших парникових газів до рівнів 1990 р.;
• надання фінансової і технічної допомоги, включаючи екологічно безпечні технології і ноу-хау, країнам, що розвиваються, для сприяння виконанню зобов’язань по Конвенції.;
• надання допомоги країнам, що розвиваються і є найбільш вразливими до негативних наслідків зміни клімату, з метою забезпечення їх засобами для адаптації.

Визначною міжнародною подією стала третя сесія Конференції Сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, яка відбулася на початку грудня 1997 року у японському місті Кіото. У Конференції брали участь 2200 офіційних делегатів та кілька тисяч представників недержавних організацій та засобів масової інформації. Україна була представлена в Кіото повноважною урядовою делегацією.

Результатом напружених дискусій, що відбулися в ході роботи Конференції, було досягнення згоди щодо прийняття Протоколу, згідно з яким промислово розвинуті країни, до яких у відповідності з економічними показниками 1990 року належить і Україна, мають з 2008 по 2012 роки знизити як мінімум на 5% у порівнянні з рівнем 1990 року загальні викиди семи газів, які спричиняють парниковий ефект.

Загальне зниження викидів буде досягнуто шляхом диференційованого їх зменшення у різних країнах. Наприклад, на 8% - у багатьох країнах Європи, на 7% -у США, на 6% - у Канаді, Угорщині, Японії, Польщі.

Україна, Росія, Нова Зеландія мають стабілізувати викиди на рівні 1990 року, а Норвегія може їх збільшити на 1%, Австралія – на 8%, Ісландія – на 10%.

Кіотський протокол передбачає запровадження ряду механізмів (відомих як "Гнучкі механізми"), що сприятимуть досягненню кінцевої мети Конвенції та допомагатимуть Сторонам, які входять до Додатку 1 (розвинуті держави), забезпечити дотримання їх кількісних зобов’язань щодо обмеження та скорочення викидів парникових газів. Це, зокрема, реалізація проектів спільного виконання зобов’язань, встановлення міжнародного режиму торгівлі квотами на викиди, запровадження “механізму чистого розвитку”.

Але слід зазначити, що для того, щоб Кіотський протокол реально діяв у світовому масштабі, необхідно вирішити ще цілу низку ключових проблем, зокрема, щодо умов, правил, процедур запровадження "гнучких механізмів", добровільних зобов’язань країн, що розвиваються. Цей процес почався у Буенос-Айресі в ході роботи четвертої Конференції Сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (2-13 листопада 1998 року). Головним завданням Конференції було обговорення проблем щодо забезпечення дієвості і ефективності Кіотського протоколу. Результатом Конференції було прийняття так званого Буенос-Айреського плану дій, який включає, зокрема, робочу програму по "гнучких механізмах", питання розробки і передачі нових технологій. Метою є прийняття рішень щодо усіх механізмів на Шостій Конференції Сторін у 2000 році. Ключові проблеми - це прозорість, ефективність, забезпечення звітності та моніторингу та можливість перевірок шляхом незалежного аудиту проектів, що виконуються. За умов вирішення цих проблем можна буде обмінюватись викидами.

Участь у Кіотському процесі не суперечить інтересам нашої держави. Україна планує підписати Кіотський протокол і може здійснити зменшення викидів парникових газів за рахунок менших витрат, ніж Західна Європа чи США, що може бути підставою для продажу частки квоти. США, Японія, Канада, Нова Зеландія є потенційними покупцями квот. Вони вважають, що дуже проблематично виконати зобов’язання щодо скорочення викидів тільки за рахунок внутрішніх зусиль. Тому, покупці готові платити ринкову ціну за частки квот, але не вищу від внутрішньої вартості скорочення викидів парникових газів.

Особливої уваги заслуговують викиди парникових газів як результат функціонування паливно-енергетичного комплексу. Їх частка в Україні значно перевищує середньосвітову і досягає 70-80% сумарних викидів парникових газів. Таке становище обумовлено значною часткою ресурсоємних та енергоємних технологій в економіці України, нераціональною структурою споживання різних видів палива, недостатньою кількістю устаткування для очистки та утилізації викидів.

Аналіз попередніх розрахунків свідчить, що в Україні виконання вимог Конвенції щодо пом’якшення наслідків зміни клімату шляхом обмеження антропогенних викидів парникових газів може бути здійснено в більшості за рахунок заходів по енергозбереженню. Це зниження буде забезпечено, зокрема, за рахунок заходів по енергозбереженню в промисловості (20,5%), в паливно-енергетичному комплексі (10,5%), в комунальному секторі (6,5%), на транспорті (5,5%), в сільському господарстві (3%), за рахунок зменшення втрат у газовому господарстві - на (8%).

Заходи по енергозбереженню вимагають певних інвестицій з одночасною реструктуризацією як економіки держави, так і окремих галузей. Загальна спрямованість повинна відповідати переважному впровадженню наукоємних прогресивних технологій. Слід відзначити заходи, які не тільки дозволять зменшити викиди парникових газів, але й сприятимуть покращанню стану довкілля. Це насамперед стосується зміни структури паливно-енергетичного балансу, а саме: збільшення частки ядерного палива, відновлюваних, вторинних, нетрадиційних енергетичних ресурсів; заміщення вугілля природним газом; використання супутніх газів нафтовидобутку та метану вугільних родовищ; використання біогазу тощо.

Особливо слід підкреслити важливу роль, яку відіграє ядерна енергетика у захисті атмосфери від шкідливих викидів. Ядерна енергетика виробляє 17% світової електроенергії і зберігає людство від викидів 2,3 мільярдів тонн двоокису вуглецю щорічно, чого неможливо було б уникнути при роботі теплових станцій.

"Джерела енергії типу відновлювальних та ядерних технологій, які є вигідними з точки зору захисту навколишнього середовища, могли б зіграти свою роль, якщо врахувати проблему невблаганного зростання потреб у електроенергії" – проголосила делегація представників міжнародної ядерної індустрії на Конференції у Буенос-Айресі.

Підтримуючи ідею використання ядерної енергії як джерела, що дає найменший вплив на навколишнє середовище, хочу наголосити на тому, що використання ядерної енергії можливе тільки при виконанні таких умов:

• значного зменшення ризику важких аварій, і це є головним;
• вирішення питання поводження з радіоактивними відходами з кінцевою метою остаточного знешкодження таких відходів;
• створення захищених фондів зняття атомних станцій з експлуатації, та державного контролю за їх використанням;
• створення захищених фондів відшкодування можливої ядерної шкоди;
• найбільш ефективного використання атомних станцій.

Розв‘язання цих проблем в Україні дасть змогу скористатися перевагами використання ядерної енергії, забезпечити успішну реалізацію програми ядерної енергетики, пом‘якшити вплив енергетичної галузі на глобальні екологічні проблеми.

Прес-центр